Міністерство освіти і науки,молоді та спорту України Національний Університет “Львівська Політехніка”
Розрахункова робота “Влада та держава як осьові елементи світу політики” Львів - 2011 План 1. Влада: сутнісні характеристики. 1.1. Основні параметри та атрибутивні характеристики влади. 1.2. Влада і легітимне насильство. 1.3. Політичне панування та легітимність. 2. Місце держави у світі політики. 2.1. Держава: сутність та принципи організації. 2.2. Держава як осьовий елемент політичної системи. 3. Політична нація як продукт політичної системи. Держава і політична нація. Політична влада: сутність і структура Влада є центральною категорією політичної науки. У залежності від її змісту трактується сутність і механізм реалізації політичних процесів і інститутів, політичних інтересів, політичної поведінки соціальних груп та індивідів. Боротьба за завоювання і здійснення влади є основним змістом політики, а тому й основним питанням, яким займаються науки, що вивчають політику. Необхідність влади обумовлена сутністю людського спілкування, що припускає підпорядкування всіх учасників спілкування єдиній волі з метою підтримки цілісності й стабільності суспільства. Звідси випливають основні властивості влади: загальність (влада функціонує у всіх сферах людського спілкування) та інклюзивність (влада, просякаючи в усі види людської діяльності, з'єднує та протиставляє соціальні групи й окремих індивідів). Саме це підкреслював М.Вебер, коли говорив про такі види влади, як влада батька над дітьми, влада грошового мішка, юридична, духовна, економічна й ін. види влади. Глибинним джерелом влади, основою підпорядкування одного індивіда іншому є нерівність, причому не тільки соціальна (економічна, майнова, статусна, освітня тощо), але природна (фізична, інтелектуальна, нерівність, породжена статевими відмінностями). В історії існувало кілька форм влади. Французький політолог М.Дюверже говорить про три історичні форми влади: 1) анонімна влада, “розпорошена” серед членів примітивного суспільства; 2) індивідуалізована влада, що виникає з ускладненням процесів поділу праці та появою нових видів діяльності; 3) інституціолізована влада, що спирається на діяльність спеціальних інститутів, які виконують визначені функції. Доповнюючи типологію М.Дюверже, можна сказати про четверту історичну форму влади, що формується наприкінці двадцятого століття, – систему “над-державної” влади, представленої законодавчими (Європарламент) і виконавчими (Комісія Європейського Союзу) інститутами, владні повноваження яких поширюються на територію і населення більше десятка європейських країн. Перші дві історичні форми влади є додержавними (потестарними) й носять неполітичний характер. Третя форма влади, яку іноді називають державно-публічною, і четверта, над-державна, є власне політичною владою. Відзначимо, що історично поняття “влада” пов'язано з адміністративним управлінням давньогрецьких міст-держав (полісів). Мистецтво управління громадянами – “політами”, регулювання їхньої поведінки за допомогою різних засобів називалося “політика”. Так історично і логічно між поняттями “влада” і “політика” виник значеннєвий зв'язок, відбитий у формулі “політична влада”. Процес владарювання. Два “обличчя влади” Використання ресурсів влади надає руху всім її компонентам, робить реальністю її процес, що характеризується насамперед способами і механізмом владарювання. Існують два головних способи владарювання (два “обличчя влади”). Перший з них полягає у спонуканні об'єкта до визначених, бажаних для суб'єкта дій. Другий полягає у забезпеченні бездіяльності підвладних, блокуванні небажаних для керівництва видів їхньої поведінки. Уперше на обмежувальну властивість влади особливу увагу звернули американські політологи Пітер Бахрах і Мортон Баратц, що назвали її “другим обличчям влади”. Реальний прояв у суспільстві цієї властивості політичної влади складається у її здатності виключати зі сфери суспільних дискусій і політичних рішень певні теми і тим самим запобігати їхнє аде...